Головна » Файли » Мои файлы

«Рідне слово моє, не мовчи»
[ Викачати з сервера (63.4 Kb) ] 05.01.2013, 15:43

9 листопада в Україні відзначається День української писемності та мови. Це  свято було встановлено Указом Президента України в 1997 році і відзначається щорічно на честь українського літописця Нестора – послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.

Дослідники вважають,що саме з преподобного Нестора-літописця і починається письмова українська мова. Нестор Літописець (бл. 1056 року—бл. 1114, Київ)— преподобний, київський літописець та письменник-агіограф. З 1073 чернець Києво-Печерського монастиря. Автор Житій святих князів Бориса і Гліба та Феодосія Печерського. Вважається упорядником (за іншою версією автором) « Повісті временних літ». Помер і похований у Києво-Печерському монастирі.

Описание: http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/f/f0/MAntokolsky_Nestor.JPG/90px-MAntokolsky_Nestor.JPG
 

 

 

 

 

 


Нестор Літописець, М. Антокольський, 1889

У церковному календарі день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця припадає на 9 листопада. Цього дня в Україні, починаючи з 1997 року, відзначають День української писемності та мови.

Описание: Нестор-літописець. Фото. ПортретНЕСТОР-ЛІТОПИСЕЦЬ

 

 

 

 

 

 

 

 

Народився 1056 року в Києві. У той час, коли преподобний Антоній у безмовній тиші печери вимолював прощення для роду людського, а блаженний Феодосій розбудовував монастир, прийшов Нестор сімнадцятирічним юнаком до святої обителі. З молодих літ він явив навики в усіх чернечих чеснотах: у постійному прагненні і дотриманні чистоти тілесної й душевної, в добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості, безперервній молитві на вічних рівноангельських подвигах, яскравим прикладом яких служили життя перших святих Печерських — Антонія і Феодосія. Свій постриг Нестор прийняв за ігумена Стефана (1074-1075) і згодом був висвячений на ієродиякона. Маючи перед собою великі праведні діла двох світил Православія, він натхненно возвеличував і прославляв Бога «в тілесі своїм і в душі своїй». З роками гамуючи тілесні пристрасті, чесноти його зростали, але ченцеві хотілося зовсім звільнитися тілесної плоті і досягти абсолютної духовності, аби стати істинним достойником Бога. Він добре пам’ятав слова, сказані самим Господом: «Дух є Бог». Головним його послушенством у монастирі стала книжна справа. «Велика буває користь від учення книжного,— говорив він, — книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості... Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами». Тернистий і багатотрудний свій шлях до істини Нестор яскраво і повно висвітлив у літописних працях. Він завжди виявляє глибоку смиренність та постійно змиряє себе, самохарактеризуючись «недостойним, грубим, ницим та переповненим численних гріхів». Історія безпомилково розставляє свої оцінки, а особливо — духовна. Преподобний Нестор належить до найосвіченіших людей Київської Русі кінця XI — початку XII століття. Окрім богословських знань, мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою. З його праць збереглися життєписи святих князів страстотерпців Бориса і Гліба, преподобного Феодосія, перших преподобних Печерських. Найвизначніший твір Нестора Літописця — «Повість временних літ», складений на основі раніше написаних літописів, архівних, народних переказів та оповідань, з поєднанням сучасних авторові подій. Ця виснажлива й тривала праця включала в себе й ретельну пошукову роботу. З метою глибшого й повнішого пізнання своєї історії преподобний Нестор у 1907 р. вирушає на пошуки першоджерел. Літописець відвідав Володимир-Волинський та Зимненський Святогірський монастирі. Наслідком подорожі стало включення майже в повному обсязі до «Повісті временних літ» Волинського літопису. Свою титанічну працю великий подвижник завершив близько 1113 року. Це був результат майже двадцятилітнього щоденного подвигу. Хроніку подій у ньому було зведено до 1110 року. Будь-яка подія чи явище були б назавжди втрачені для нащадків, якби вони не були зафіксовані словом. Завдяки Нестору нам відкриваються немеркнучі славні сторінки минулого, аби підтримувати й надихати наступні покоління на благородні справи, спонукати до пошуку істини. Безцінність написаного літописцем вимірюється не тільки втіленим у слові і збереженим для нас часом, але й подвижницькими діяннями, що викарбувалися у його непорочній душі нетлінним золотом чернечого досвіду. Цією працею він і самого себе включив у книги живта вічного, удостоївшись почути благословенне: «Радуйтеся, бо імена ваші написані на небесах». Упокоївся преподобний Нестор -літописець ймовiрно у 1113 роцi. «Повість временних літ»— одна з найвидатніших пам’яток світової культури. Події, описані в ній, розгорнулися на тлі вселюдських історичних подій, охоплюючи усі пласти суспільного буття — від гридниць князів до халуп трударів. Пульс тих давніх часів відбивається в дійових особах — відомих і безіменних — і передається через орачів, сіячів, рибалок, будівничих, воїнів, іконописців, тих, хто панували, і тих, що повставали проти гніту. Книга — це невичерпне джерело знань, відомостей про десятки і сотні подій, явищ, людей. У ній немає нічого другорядного. Тут усе надважливе. Вчитаймося в кожне слово, і воно наситить наш розум, душу, уяву одвічною загальнолюдською мудрістю, випробуваним часом, золотом чистої правди.

«Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала... Коли ж поляни жили осібно і володіли родами своїми, — бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіли кожен родом своїм, — то було [між них] три брати: одному ім’я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок і на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони тут звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них оно є поляни в Києві й до сьогодні… І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се городом руським…» І жив Олег, мир маючи з усіма землями і князюючи в Києві. І прийшла осінь, і спом’янув Олег коня свого, якого поставив був годувати, зарікшись не сідати на нього. Бо колись запитував він був волхвів і віщунів: «Од чого мені прийдеться померти?» І сказав йому один віщун: «Княже! Кінь, що його ти любиш і їздиш на нім, — од нього тобі померти». Олег же, взявши це собі на ум, сказав: «Ніколи тоді не сяду на коня свого, ані гляну більше на нього». І повелів він годувати його, але не водити його до нього. І, проживши декілька літ, він не зайняв його, поки й на греків пішов. А коли повернувся він до Києва і минуло чотири роки, на п’ятий рік спом’янув він коня, що од нього, як пророчили були волхви, прийдеться померти Олегові. І призвав він старшого над конюхами, запитуючи: «Де є кінь мій, що його я поставив був годувати і берегти його?» А він сказав: «Умер». Олег тоді посміявся і докорив віщуна, кажучи: «Неправдиво то говорять волхви, і все те — лжа єсть: кінь умер, а я ще живий». І повелів він осідлати коня: «Дай-но погляну я на кості його». І приїхав він на місце, де ото лежали його кості голі і череп голий, і зліз він з коня, і посміявся, мовлячи: «Чи од цього черепа смерть мені прийняти?» І наступив він ногою на череп, і, виповзши [звідти], змія вжалила його в ногу. І з того розболівшись, він помер. І плакали за ним всі люди плачем великим, і понесли його, і погребли його на горі, що зветься Щекавицею. Єсть же могила його й до сьогодні, називається могила та Олеговою. А було всіх літ його княжіння тридцять і три…»(Уривок з літопису «Повість временних літ»)

 

Сценарій до свята

«Рідне слово моє, не мовчи»

Мета: розкрити значення української мови для українського народу;

спонукати до бажання відроджувати і вивчати мову;

розвивати навички виразного, вдумливого читання віршів, пам'ять, логічне мислення;

виховувати усвідомлення великого значення  рідної мови,любов до Батьківщини, естетичний смак, почуття патріотизму, любов і повагу до культурної спадщини наших предків.

Обладнання: рушники, проектор, хліб-сіль, свічка, ікона, плакати з висловлюваннями про мову, портрет Нестора-літописця, мультимедійна презентація.

Хід свята

На сцені дівча,яке ревно молиться, промовляючи такі слова:

         Коли до серця крадеться тривога,-

         За долю України я боюсь,-

         З молитвою звертаюся до Бога

         І мовою вкраїнською молюсь.

         Прошу для України в Бога щастя

         І захисту для всіх її дітей.

         А мова українська, мов причастя,

         Теплом своїм торкається грудей…

         О Боже мій – Великий, Всемогутній,

         Мою вкраїнську мову порятуй.

І в світлий день пришестя,

                            В день майбутній

Вкраїні Царство Щастя

                            Приготуй.

Коли до серця крадеться тривога,-

За долю України я боюсь,-

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

Категорія: Мои файлы | Додав: school
Переглядів: 749 | Завантажень: 325 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 3.5/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: